365 ДНІВ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ТА 10(+2) УРОКІВ НА ЗЛАМІ ДВОХ ЕПОХ

Микола ВОРОН

Війна, спровокована  Москвою в Україні, це жахлива катастрофа. З неї можна робити важливі, але  й – конче  —  повчальні уроки.

Рік після наступу  російських військ нам варта запам’ятати 10 пунктів-уроків. Додаткових два – стосуються, зокрема, реакції демократичного Заходу та внутрішнього стану України.

1.

Конвенційна війна нікуди не зникла

Конвенційна, не-ядерна війна між розвиненими державами вважалася остаточно демоном минулих епох. Завдяки ядерному відлякуванню, надійним союзам та економічним взаєминам –  військову агресію між державами стали вважати анахронізмом.

Тому, що у спустошливий конфлікт після епохи Холодної війни ніхто вже не вірив, зовсім було занедбано обороноздатність, а утримання миру покладалося на спеціяльні мобільні війська з миротворчою місією. Для відновлення й посилення військового потенціялу нині знадобиться  щонайменше  від 5 до 10 років.

2.

Позитивне керівництво  було вирішальним

Відхиливши всі заклики покинути Київ й Україну відповіддю «Я потребую амуніцію, а не поїздку!»,  президент Зеленський став символом незламності країни. З допомогою сильних моральних цінностей, як свобода й демократія, він показав наскільки позитивна настанова однієї людини здатна  надихати світ.

Опонент Зеленського, російський  автократ Путін проявив протилежне. Погано підготовлений генералами й агентами ФСБ військовий похід на Київ став для нього тотальним провалом. Сам Путін зробився міжнародним ізгоєм.

3.

Воля до боротьби – міцніша за вогневу зброю

Український воїн здивував світ, не тільки військовиків. Цьому допомогли джавеліни проти танків й артилерійські системи Himars. Однак, будь-який вид зброї перевищила воля українців перемогти й прогнати ворога.

Навіть в епоху штучного інтелекту та дронів-камікадзе головним ключем для перемоги залишається людський фактор, себто  Людина! Сухий підрахунок кількості солдатів та бронемашин – недостатній метод, щоб вимірювати співвідношення сил воюючих сторін.

4.

Армія РФ – не така грізна машина, яку собі уявляв світ

Попри голосну пропаганду про «непереможну армію» Путіна, вона виявилася неспроможною реалізувати модерну тактику «ведення війни взаємодією різних видів озброєнь» – з допомогою піхоти, бронемашин, артилерїї та воєнних літаків.

Як результат, ми побачили величезні втрати техніки і живої сили росіян.

 

 

5.

Війна залишається справою логістики й промислової потуги

Розпочати війну – одна справа, її довести до перемоги – це зовсім щось інше. Росія могла черпати з накопиченого арсеналу ще з часів Холодної війни, тоді коли Захід, навпаки, свою  оборонну промисловість скоротив до мінімальних потреб. Необхідність підняти власний оборонний потенціял дуже мляво просочується у свідомість західних політиків. Тому РФ готується до тривалих воєнних дій і розраховує на «втому» Заходу від війни.

Російське керівництво теж робить належні висновки через значні втрати від війни. Росіяни розміщають запаси зброї та боєприпасів у менших складах та на безпечніших відстанях, не так вразливих для ударів з боку українських ракет.

6.

Повернулася загроза конфлікту між надпотугами

Після Холодної війни світ опинився в незвичний однополярний період, в якому на США припала головна відповідальність за мир,  і де демократія – нібито – перемогла. Цей період різко обірвався  війною в Україні. На овиді з’явився привид нового конфлікту між великими потугами. На світову арену дедалі впевненішим крокує червоний Китай. Під крилом пекінського Сі Цзіньпіна просить підтримку для своїх планів автократ Путін.

Війна в Україні радикально змінила теж погляди  щодо ядерної зброї. Той факт, що НАТО всіляко ухиляється від прямого втручання для погашення воєнного конфлікту, така позиція невіддільно зумовлена відкритими погрозами застосування ядерної зброї з боку Москви.

Це змушує інші країни задуматися над тим, щоб озброюватись також ядерною бомбою, як останньою надійною опорою для відлякування. Існує у світі тенденція розкручення  небезпечної спіралі з виробництва  ядерної зброї для самозахисту.

7.

Перед новим викликом Захід несе відповідальність сам

На тлі війни в Україні вирисовується нова Холодна війна. З одного боку маємо Захід, який представляє вільні й демократичні країни, від яких відокремлюються  авторитарні країни на чолі з Китаєм і Росією. З іншого, Захід сприймає війну в Україні як загрозу для світового порядку, тоді коли деякі  країни, як Індія й Бразилія, вперто залишаються осторонь від війни, егоїстично називаючи її суто європейською проблемою.

Санкції проти РФ підтримують не всі країни, й тому санкції не мають очікуваного максимального ефекту,  що вказує на більшу проблему. Значна кількість країн у світі, котрі вважають себе як демократичні, вже тривалий час перебувають у стані «вільного падіння». Та й протяжність війни в Україні, навіть можливість її негативного завершення, підсилюють серед різних авторитарних режимів переконання, що США й, разом з ними, Європа вже не будуть головними міжнародними гравцями.

Саме тому президент Джо Байден  сильно підтримав Україну в цій війні за свободу й демократію, відклавши спрямування сил Вашингтону для суперництва з Китаєм – на пізніше.

8.

Стратегічна автономія – життєво-важлива

Європа через свою жадібність потрапила  в  пастку газо- і нафто-залежності від Росії. Наслідки від цього  всім відомі й дошкульно б’ють та економіці. Лише в останні роки прозвучали в ЄС голоси з вимогами про стратегічну (безпекову)  автономію, зокрема в галузі енергетики,  але й у військовій та промисловій сферах.

Адже газ і нафта – це одна справа, а залежність від виробничої промисловості Китаю набагато більша. Товарами китайців перенасичені ринки  Європи, а штучно занижені ціни підривають економіку європейських країн. Європейці хочуть на китайський імпорт накласти митні тарифи, а   виробництво стратегічних товарів планують розгорнути  на власній землі, враховуючи при тому  ризик подорожчання своїх виробів через вищі платні в Європі.

9.

Дипломатія має свої межі

Попри всі спроби зупинити війну дипломатичними зусиллями, цей шлях виявляється не реальним. Позиції обох сторін – через максимальні цілі Москви та Києва як передумови, щоб почати переговори про припинення вогню – залишаються досі непримиренними.

Переговори не означають автоматично завершення війни, про що свідчить т.зв. Мінський процес, який не виправдав очікування від дипломатичних перемовин. Без твердих гарантій для безпеки України з боку Заходу, нові переговори з Москвою можуть знову провалитися.

10.

Пропаганда залишається потужною, зокрема в е-мережі

Путін виправдовує  війну в Україні як боротьбу за існування Росії. Цю лінію Кремль паралельно супроводжує  політикою жорстких репресій  проти найменших проявів протесту й  невдоволення росіян.

Це показує, що пропаганда й утиски населення у ХХІ ст. залишаються могутньою зброєю, незважаючи на е-ЗМІ,  але й завдяки світовій мережі інтернету.

= = = = = = = = = = = =

10 + 1.

Небачена солідарність Заходу й українського суспільства

Готуючись систематично до гарячої війни з наступом на Київ, під претекстом надуманих звинувачень українців та повного заперечення їх як нації й в праві на суверенну державу, Путін  насправді розпочав війну проти демократичного й волелюбного Заходу.

Ставши свідком, як Путін провалив військовий наступ з метою здобути Київ, щоби скинути народом обрану владу на Печерському пагорбі, приголомшений т.зв. глобальний Захід швидко й однодушно консолідував  усі демократичні держави. Він став усіма силами та ресурсами на захист України і підтримує Київ у  боротьбі проти російського автократа, який перед світом розкрив свою жорстку натуру й імперські зазіхання.

У відповідь на агресію Путіна та мужню оборону України за своє життя-буття, ввесь світ розділився по ідейно-політичній лінії: на держави, в яких шанують право й свободу людини  та плекають демократичне волевиявлення, і на держави – автократичні й з репресивними режимами, як РФ й червоний Китай.

Всі інші країни змушені будуть зробити вибір між цими двома системами державного устрою та суспільних  і людських цінностей. Це стосується й країн центральної  Європи, які довгий період перебували під ярмом тоталітарної  Москви.

Водночас центр уваги та напружень у ХХІ столітті прогнозовано та плавно пересунеться з Євро-Атлантичного світу на схід – до Азії та Індо-Тихоокеанського геополітичного простору. Про це свідчать  дві міжнародні  конференції: в Москві представників держав Близького Сходу, та в Індії – учасників  Асоціяції держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Москва намагається всіляко обминути каральні санкції з боку Заходу і шукає можливості забезпечити імпорт критичних товарів з допомогою країн, котрі дбають передусім про власні інтереси.

 

10 + 2.

Нова Україна: зміна в суспільстві, відбудова держави

Євромайдан і Революція гідності внесли глибокі зміни у ставленні українців до влади і до своєї самоорганізації на місцевому та регіональному рівнях. Тоталітарна керівна вертикаль змінилася, хоча її негативні риси не повністю зникли. Про це свідчить хвороблива інерція у намаганнях реформувати судову систему й державний апарат, заражені корупційним вірусом. Над очищенням вертикалі відтепер буде впливати горизонтальна влада. Вона почалася від  самоорганізації громадського суспільства, головно, у багатьох формах  волонтерського руху та ініціятивами  з боку нового покоління одержимих активістів на широкій громадсько-політичній ниві.

На захист свободи і на відсіч ворожого втручання в Україну мобілізувалося все свідоме українське суспільство – як на рідних землях, так і у світовій діяспорі. За історичною традицією, в нас  відродилося  «мережеве суспільство» (М.Давидюк, сайт УП від 23.2.23: «Україна – мережеве суспільство бджіл, що перемагає постсталінську вертикаль»), яке стало віддано і жертовно працювати в інтересах спільного державного блага. Цим Україна радикально відрізняється від Росії, де в руках і в голові однієї особи зосереджена фактично абсолютна вада. Тоді коли в Києві ОП представляє делеговану народом владу, а кожний свідомий українець й віддана українка роблять власні рішення для захисту себе, своєї родини, для свого регіону та всієї України.

Громадські активісти й політикум повинні далі зробити все, щоб  конструктивну енергію української нації  трансформувати в суспільно-політичні інституції.

Важливим чинником в ході відродження України, треба визнати, знову стала  українська армія, загартована в боях — на суші, в небі та на морі. Національна армія  стала тепер із народної  – інституційною в  архітектурі оновленого державного устрою України.

І це лише початок. Україну чекають великі виклики, на що потрібні чіткі візії та конструктивні рішення. Український політикум має вже тепер думати про перехід від нинішньої гуманітарної політики на підтримку держави в стані війни – до державної стратегії відбудови післявоєнної України, з участю місцевих органів влади та середнього класу підприємців.

Перед Україною стоять складні завдання, серед яких ключові: побудувати нову державу; відродити національну економіку для зміцнення власного суверенітету; подбати за добробут і демографічне зростання населення; старатися зміцнити нашу обороноздатність. При тому Києву слід задуматися також про дипломатичні інструменти, які повинні гарантувати тривалу безпеку України, як нашу внутрішню, так і зовнішню.

Остання – після гіркого досвіду підступної агресії Кремля з тихою підтримкою Пекіна — починається від наших державних кордонів, і вона сягатиме аж до краю землі… Безпека «від Сяну по Кавказ» – нам уже не буде достатньою.

Микола Ворон