Категорії
Без категорії

САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКА ЄПАРХІЯ УГКЦ ПРИЙМАЄ ВИМУШЕНО ПЕРЕСЕЛЕНИХ ОСІБ І СТАЄ ОСЕРДЯМ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ ДЛЯ МІСЦЕВИХ МЕШКАНЦІВ.

П’ятниця, 20 травня 2022

У страшний час війни Українська Греко-Католицька Церква стоїть пліч-о-пліч зі своїм народом. Тисячі біженців із гарячих точок, які шукають прихистку від російських бомб та окупації, турбота про військових, гуманітарні вантажі, логістична, медична допомога – усе це також лягло на плечі вірян та Церкви. І Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ із перших же днів війни відгукнулася на виклики лихоліття. Так, у приміщеннях, які належать єпархії, за цей час знайшли прихисток сотні людей із різних куточків України. Зокрема, Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ прийняла на цілодобове утримання 415 вимушено переселених осіб і надає триразове харчування 600 особам. Крім того, внутрішньо переселеним особам надається кваліфікована психологічна і медична підтримка. До допомоги біженцям та українському воїнству залучені багато парафій єпархії, священники, капелани, єпархіальний «Карітас», а також семінаристи Дрогобицької духовної семінарії.

Адміністратор дому «Самарянин» о. Олег Турків пригадує: «Коли до нас приїхали люди із Сєвєродонецька, то чоловіки привезли своїх дружин і дітей. Один із чоловіків, який зараз захищає нашу Батьківщину, сказав дуже гарні слова: “Я у ваші руки віддаю найдорожче – це моя дружина та мої діти. Я буду захищати там, а ви захищайте тут”. Ті слова дуже надихають, допомагають нам». Сьогодні в центрі «Самарянин» проживає 60 біженців – це люди із Сєвєродонецька, Щастя, Маріуполя, Києва, Харкова, Чернігова. Тут їм надають харчування, проживання, також можливість отримати засоби гігієни, медикаменти. Олена приїхала з донькою та мамою із Маріуполя. Зараз їй немає куди повертатися – їхній будинок знищений. «Наше місто було дуже гарне, – пригадує Олена. – Ми добре жили. А тепер ми все втратили. У чоловіка нещодавно мати померла, так її поховали у дворі будинку…». До Дрогобича Олена їхала дві доби, і це була її перша поїздка на Західну Україну. «Тут дуже добрі люди, – ділиться враженнями Олена. – Такої доброти до інших у нас в Маріуполі я не бачила».

У Трускавці, у пасторально-реабілітаційному центрі «Оранта», прихисток знайшло 250 жінок і дітей. Є багатодітні сім’ї, є вагітні жінки. Адміністратор центру о. Михайло Балко розповідає, що із постраждалими працюють психологи, лікарі. З дітьми займаються вчителі та вихователі. Адже багатьом потрібна тривала психологічна реабілітація і просто підтримка – пережили вони чимало.

Скажімо, Надія Артемчук приїхала із Київської області, Вишгородського району, села Козаровичі. Їхній населений пункт перебував під окупацією російських військ – у дворі пані Надії стояли ворожі танки. «Коли зайшли до нас, почали забігати в двори. І перше речення було: “На колєні!”. Змусили роздягатися до пояса. Вийшла я і ще 82-річна наша

родичка. Ми подумали, як то стати на коліна? Ми цього не зробили, а сина мого до пояса розділи, подивилися, чи є наколки», – пригадує жінка. Пані Надія дивом утекла разом із сином із власного села – пішки подолали відстань у 9 кілометрів, переходили вбрід річку. А потім завдяки допомозі волонтерів вони потрапили до Трускавця: «Я сюди приїхала, то як на світ народилася! Таких добрих людей ніколи не зустрічала. Вони забезпечують моє життя тут, дбають про нас. Бо й не знала, як далі жити. А тепер мені хочеться жити».

Волонтери та священнослужителі єпархії організовували також і гуманітарні перевезення для людей, які опинилися в зоні бойових дій. Налагоджували надходження гуманітарної допомоги. Тож тимчасово переміщені особи, які опинилися в єпархіальних центрах, забезпечені всім необхідним.

Живуть жінки та діти також і в селі Надиби, у єпархіальному будинку, що призначений для монаших покликань. І їх теж тут приймають із відкритим серцем. Отець Антон Котило, адміністратор будинку, розповідає, що за цей час дім прихистив понад 40 людей із різних областей. Із дітьми працюють та бавляться катехитки, відволікаючи малечу від сумних думок, а мами отримують необхідну допомогу та підтримку, відчуття безпеки.

Мало не при кожній парафії в єпархії створений волонтерський штаб, до якого залучені й місцеві мешканці, і молодь, і тимчасово переселені особи: хтось готує їжу для військових, хтось збирає гуманітарну допомогу, хтось плете маскувальні сіті. Один із таких осередків для волонтерів діє і при Центрі душпастирства молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії: тут щодня, без вихідних, кипить робота з плетіння маскувальних сіток для військових. «Кожен із нас хоче бути корисним нашому війську бодай у такий спосіб», – кажуть жінки, які приходять плести сітки.

«Із перших днів захисту нашої Батьківщини українська армія, волонтери, безстрашний боголюбивий український народ здивували світ: своєю вірою, силою, єдністю і жертовністю. Ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло. Найменший вогник свічки проганяє навколо найгустішу темряву. Наша найбільша сила – це молитва і довіра до Бога, єдність і солідарність, які додають міцності і витривалості, впевненості і стійкості, – зауважує владика Ярослав Приріз, єпарх Самбірсько-Дрогобицький. – Ми вважаємо за священний обов’язок послужити своїм співкраянам і виконати Господню заповідь: “Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили”» (Мт. 25, 40).

 

Медіацентр Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ