ЩОДЕННИК НЕЗАЛЕЖНОСТИ:

РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ

 

Щоби належно зрозуміти сучасну свого роду (“sui generis”)незалежну Україну, я рішив піти до джерела – що розпочав цілий процес оновлення народу і його держави – до нашого духовного батька, поета, пророка – до Тараса Григоровича Шевченка. На недавньому У Всесвітньому Форумі у концертовій програмі Василь Зінкевич співав пісню Олександра Осадчого „Шлях до Тараса.” Там є такі слова:

 

В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.

Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього, до живого
У всесвіт віршів і поем.

Крізь вітер злий карбую кроки
І чую серцем кожну мить,
"Реве та стогне Дніпр широкий",
Щоб розбудити всіх, хто спить.

 

Чому «свого роду» незалежність? Бо чужі, а то і ворожі війська на її території. Бо чужа, а то ї ворожа лже-церква опанувала її найсвятійші храми. Бо чужа мова переважає у її кожноденному житті. Є доволі багато чинників які вказують на «свого роду» незалежність.

                

Правда 20 років незалежності нашої Батьківщини-України це радісний хоча наповнений тривогами етап. За цей час час Україна відбула важливі національні, демократичні, соціяльні та економічні процеси. України стала членом Ради Європи, Світової Організації Торгівлі, особливим партнером НАТО та на порозі формальної асоціяції Європейського Союзу. Також Україна поцікавила світове товариство Чорнобильською проблемою, зазнала певного відгуку на цю успадковану проблему, стала світовим торговельником космічної технології, зброї, її спортовці завоювали світ, деякі де факто як брати Клічки. Міжнародне товариство зачисляє до успіхів також це, шо Україна віддала ядерну зброю, а також збройного гатунку уран, хоча здача ядерної зброї і урану  відбулася і відбуваються майже односторонньо, бо зобовязання других, а в тому і північного сусіда мабуть тільки словесні. Правда відбулась також широка приватизація хоча не так в користь народу як на користь поодиноких осіб, а корупція у завоюванню маєтків досягла і досі досягая найвищих рівнів влади.

 

Навіть ці відносні успіхи треба сприймати через призму сьогоднішніх пригноблюючих явищ. Здобутки Помаранчевої революції здебільша затрачено, реабілітовано злочинців без покарання та сьогодні вони при владі. Присутність ворожих військ на території України продовжено на 25 літ. Президент публічно заперечує трагічні сторінки нашої історії, його представники не спроможні вимовити слово „геноцид” в окресленні Голодомору, йому підлеглі судді кривдять правдивих героїв України, Бандеру, Шухевича, ОУН-УПА.  

 

У день незалежности  провідники Памаранчевої революції, а сьогодні в  опозиції, Юля Тимошенко, Юрій Луценко та інші знаходяться за гратами. День раніше і день пізніше Юлю Тимошенко з слідчого ізолятора привезли до суду де приходилось їй під вартою надмірної кількості силовиків боротися з суддею, який фактично заступав інтереси прокуратури. Самі прокуратори сиділи спокійно бо не потрібним було  доповнювати суддю який виконує доручення президента та виконавчої гілки влади, навіть відставляючи примусово адвоката підсудної, мабуть за вдале представлення оборони. Якщо ще були якійсь сумніви про це хто маневрує судом та сьогодні посідає авторитарну владу у державі,  то у своїй промові з нагоди незалежности, сам сумнівно обраний Президент ще раз заявив свою наполегливість у продовженню цих процесів, звіявши будь який вигляд обєктивности перед законом. Сама така заява це відкрите втручання виконавчої влади особою Президента у що у демократичному сусупілстві мав би бути  незалежний судовий процес. Тільки в останніх днях представник Європейського Союзу в Україні недвозначно скритикував цей поцес як не вільний, не справедливий, не прозорий та селективний, а колишній посол США в Україну, назвав процес „божевіллям”. Посол Франції це підтвердив.

 

У сам день незалежности український народ збирався у різних місцевостях, по Україні та в діяспорі. У столичному Києві Віктор Янукович зібрав своїх людей на свій виступ та концерт. По радянськи він перекреслив все і усіх,  що відбулося до нього, починаючи історію від себе. Перекреслив також вже традиційну міжконфесійну молитву у  Св. Софії.  В той час Янукович просто помолився з своїми правосланими попами Московського патріярхату у Печерській Лаврі. Опісля зложив вінки Шевченкові, Грушевському та на Володимирові гірці. Правда туда запросив і представників не з московського патріярхату, але не для молитви, а для паради.

 

Також у день незалежности в 11-ій годині ранку у Києві зібралася і опозиція, т. зв. націонал-демократичні сили. Не випадково зібралися вони у Шевченківському парку біля памятника Тарасові Григоровичеві. Прийшли вони всі представники формацій які входять до Комітету проти диктатури. Прийшли з організаційними прапорами. У виступах гомоніли слова Тараса:

 

Борітеся – поборете:

Вам Бог помагає;

За вас сила, за вас воля

І правда святая!  

 

Прийшли вони, щоби у 20 річницю незалежности, розпочати процес правдивої незалежності -  оновлення свого народу на його прадідівській землі. Прийшли вони з надією у демократичну українську Україну та у пророчі Тарасові слова:

 

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата

А буде син і буде мати

І будуть люди на землі.

 

Добрі, чесні, боголюбні та патріотичні люди - люди українського духу, української церкви, спілкуючись українською мовою, плекаючи українську культуру, на оновленій землі де тяжкою працею, користуючись Богом даними багатствами та родючістю чорнозему, народ України владно і щасливо господарюватиме без потреби виїждати на заробітки, бо дійсно найкраще жити в дома.

 

Хотіли організатори влаштувати похід  від Шевченка по Володимирській вулиці до Михайлівської площі недалеко від Дніпра. Одначе день раніше Януковичівський суд заборонив похід. Намагалися всеж таки пробитися.  Інші намагалися піти в сторону Банкової вулиці до Адміністрації Президента, щоби там представити вимоги народу. Всім дорогу перекрили силовики, Беркутівці, Омонці та інші які встановили високі та широкі залізні панелі, щоби замкнути шлях.

 

Поки оформився похід, мені вдалося перейти від Шевченка на  Володимирську вулицю. З оновленим надхненням я усвідомив собі де я знаходжуся - з правої сторони я бачив Голову Української Центральної Ради Михайла Грушевського, а побіч нього Будинок де засідала Центральна Рада. Я згадав державотворчий Акт Четвертого Універсалу 1918. Далі з лівої сторони видніли Князя Ярослава „Золоті Ворота” з ХІ століття – немов представник нашої тисячолітньої історії і держави у її наславнійшій епосі. В сонці виблискували  золоті бані  Святої Софії, а недалеко, перед мною сидів на коні з булавою націлену на Москву славний хоч нещасний Гетьман Богдан. Він же представник славної хоча і трагічної Козацької держави. В його особі і похід на Варшаву, але також і Переяслав. Недалеко від площі Михайлівської зустрічала мене Княгиня Ольга, володарка і свята, а також Святі Апостол Андрій Первозваний та Кирило та Методій немов символи того, що всеж таки з нами завсігди був Бог, його Син та Пречиста Богородиця. Врешті і  Михайлівський собор з Хрестом-знаком Голодомору по моїй лівій стороні, немов символ добра і зла, християнської духовності та намагання нас знищити. Внизу - Дніпро. Скільки історії, скільки слави, скільки трагедії. Не виходили з голови слова Тараса  Борітеся, поборите, а з низу чути було:

 

Реве та стогне Дніпр широкий

Сердитий вітер повіва.

 

Я зрозумів- не хоче влада як і Москва, щоби народ  знав свою історію. Тому і судова заборона походу.  Але, чи можна закинути у забуття тисячолітню історію народу? Намагались зробити це царі, комісари, а сьогодні перевертні на доручення Кремля та власних уподобань. Але ці намагання пусті. Обдурювали, перекручували, крали, присвоювали, гнобили. Робили з нас молодшого брата. Та в цьому опір поставили їм передусім Шевченко і Дніпро:

 

Реве та стогне Дніпр широкий

Щоб розбудити всіх хто спить.

 

Я мав нагоду висловити і свої думки на маніфестації біля Шевченка – закликаючи народ до єдности та запевняючи, що діяспора стоїть готова разом з патріотичним народом в Україні. Посіпаки влади натомість писали, що Діяспора немає права вмішуватися в справи України. Чи має діяспора таке право і ким воно її надане?

 

На Молодечому форумі Комісії українських молодечих організацій при Світовому конгресі українців, що відбувався день раніше в „Будинку Учителя,” виступав молодий чоловік з Народного Руху України. Він теж подався до Тараса, щоби знайти відповідь на питання чи діяспора має право включатися у боротьбу за українську демократичну Україн:

 

Мені однаково чи буду

Я жить в Україні, чи ні,

Чи хто згадає чи забуде

Мені в снігу на чужині –

Однаковісінько мені...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені!

 

Писав ці слова Шевченко хіба на чужині.

 

Для оновлення потрібно єднання. Маніфестація націонал-демократичних сил біля памятника Тарасові та заборонений похід мало три завдання: відзначити мабуть найбільше наше свято – незалежність; проявити безкомпромісний  спротив режимові; та обєднати патріотів України та діяспори навколо цих двох завдань. Після поразки президентських виборів 2010 коли розєднання та особисті пристрасті уможливили ворогові та його пятій колоні повернути історію до радянщини, націонал демократичні сили мабуть зрозуміли вагомість національного єднання задля свого народу та України. Правда бракувало декого, але ці яких бракувало вже давно втрачені для народу.

 

І мабуть найголовніше при цій потребі єдности, шлях міг ввести народ тільки до Шевченка. Де не жили б ми на протязі майже сто пятидесяти літ і помимо географічної та політичної неможливості зложити поклін Тарасові у Каневі чи в Києві, ставили ми українці памятники Тарасові по цілому світі та не тільки при урочистотях але, мабуть головніше, у скрутних хвилинах шлях вів нас до Тараса. Цьогорічна 20-а річниця урочиста, але скрутна. Вона проголошує бути чи не бути.  А Шевченко поручав і поручає нам:

 

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок  поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє...

Обніміться ж брати мої,

Молю вас, благаю!

 

Мені здається, що час прийшов прислухатись до Шевченка. Щоб незалежність заповнилась змістом, а її відзначення стало дійсно торжеством радости, а не переживанням скорбот – „Боже нам єдність подай.” До того часу – „Реве та стогне Дніпр широкий.”

 

1 вересня 2011                                                                              Аскольд Лозинський