" Коли я почув, що польські дослідники трагічних подій на Волині у роки минулої війни Владислав і Єва Семашки (до речі, земляки із села Свійчова Володимир-Волинського району) описали те, що творилося в цей час чи не в кожному селі на моїй батьківщині, у мене виникло нестримне бажання прочитати, а що ж там вони написали про мій рідний Вижгів. Бо ж з дитинства у моїй пам’яті живе розповідь нині вже покійної бабусі Ганни про підступний напад на село 22 грудня 1943 року поляків у формі вояків Української Повстанської Армії, закатованого священика Миколу Покровського, зарубаних мого прадіда Івана Міщука, тітку Олександру разом з чоловіком Іваном Зінчуком та трирічною дочкою Галею. Переді мною постійно стоять розкидані по вижгівських хуторах могили спалених родичів-сусідів Савчуків: восьмимісячного Володі, п’ятирічного Сергійка, восьмирічного Антона з його мамою Харитиною, розстріляного сліпого Павла Зінчука...

“Антиєврейські акції УПА” – то є провокації, що запускаються з Москви. Це провокації. Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий із доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо було Максимович, був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький, його псевдо було Сам. Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Вона народилася в Болехові на Львівщині, вона була донька рабина, сіоністка, і вона товаришувала там, у Болехові, з донькою греко-католицького священика, яку звали Оля. 1939 року Стелла Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету...

Ввечері того самого дня, що відкрили в Києві фото виставку “Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА”, 8 квітня, 2010 року, у галерії Канадсько-Української Мистецької Фундації, в Торонто, Онтаріо, Канада відбулася одна з серії зустрічей поважних представників Канадсько-Єврейської і Української громади. Присутними були Борис Жесневський (український депутат Канадійського федерального уряду), Марк Фраймен, голова Канадійського Єврейського Конґресу, владики Українських Православних і Католицьких церков Канади, тощо. Головним промовцем був представник директора Об‘єднання Рад Євреїв колишнього Совєтьського Союзу в Україні (зі Львова), Мейлаха Шейхета, знаний “захистник згублених єврейських кладовищ України” який зараз тяжко працює над реставрацією єврейсього кладовища в Самборі...

Фотовиставка «Волинська рiзанина: польськi та єврейськi жертви ОУН-УПА» в Українському домі в Києві є «гострою маніпуляцією», заявила в ефірі Радіо "Свобода" Ольга Гнатюк, аташе з питань науки і культури посольства Польщі в Україні. «Вона розповідає, в першу чергу, про польські жертви, тим часом, як заголовок говорить про польські та єврейські жертви. Треба зрозуміти, що там є жертви і чисток у Галичині, і чисток на Волині. Не можна все без розбору вкидати під таке гасло «Волинська різанина», просто заради цього слова «різанина». Це робиться задля того...

Виставка "Волинська різня: польські і єврейські жертви ОУН-УПА", підготовлена громадським рухом "Русскоязычная Украина" на чолі з народним депутатом України В. Колєсніченком та польським "Товариством увічнення пам'яті жертв злочинів українських націоналістів", анонсувалася як перша наукова виставка в Україні, що розкриває "геноцид" і злочини, вчинені ОУН-УПА проти польського, єврейського, українського, ромського й інших народів. У ній мали бути представлені фотокопії оригінальних фотографій і документів з державних польських архівів і приватних колекцій (понад 4000 документів з 20 000 зібраних). Однак, як виявилося, у виставці не представлений жоден архівний документ...

Для українців двадцяте століття увійде в історію, як найбільш динамічний, виповнений надією та в рівній мірі пригнічуючий період в історії. Чотири рази у двадцятому столітті український народ проголошував свою незалежність[1] і три рази страчено її. Двадцяте століття стало свідком найбільшого відродження України, а також і її найбільшої трагедії[2]. Жодна інша нація не страждала більше, і жодна не зазнала більше жертв. У 1926 році було 31 мільйон українців в СРСР [3] з додатково 5-6 млн. в Західній Україні. У 2001 році, сімдесят п'ять років по тому, було 37,5 млн. українців по всій Україні[4], по суті ж, скільки і в 1926 році. Обидві світові війни велися в значній мірі на українській території. Українці завжди складали найбільшу кількість політичних ув'язнених з числа всіх національностей в СCСР... [5]

У Національному університеті «Києво-Могилянська академія» пройшла презентація проекту «Розсекречені архіви: з фондів архівів Служби безпеки України». Випадок безпрецедентний. До Могилянки передали електронні копії розсекречених архівів спецслужб, які десятки років зберігалися під грифом «Цілком таємно». У презентації взяли участь президент НаУКМА Сергій Квіт, екс-директор Державного галузевого архіву СБУ Володимир В’ятрович, директор Наукової бібліотеки НаУКМА Тетяна Ярошенко, професори НаУКМА Володимир Панченко та Юрій Мицик, авторитетні історики, дослідники, архівісти, студентиЄЄЄ

Інформація про відкриття у Києві виставки “Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА” широко рекламувався в пресі, навіть на УНІАНі висіло оголошення про її відкриття. Було зрозуміло, що йдеться про Волинську трагедію, одну з найбільш драматичних сторінок українсько-польського конфлікту, але дещо різала вухо назва. Науковці та інтелігенція України та Польщі змогли примиритися на цій важкій історії, Україна та Польща спільно видали сім томів документів, у тому числі й щодо подій на Волині. Ці події називають трагедією, драмою, селянською війною, але не різаниною... Тому оця червоно-чорна реклама відштовхувала. Я подзвонила Володимиру В’ятровичу, колишньому директору архіву СБУ часів президента Ющенка, який відкрив цей архів для громадян України та науковців світу і якого було звільнено з приходом до СБУ нового керівника Валерія Хорошковського, головному фахівцю у темі ОУН-УПА...

Вельмишановний пане прем’єр-міністр ! Висловлюємо глибокі співчуття з приводу великої трагедії польського народу — несподіваної загибелі політичної еліти нації на чолі з Президентом Лєхом Качинським. Загинули люди, які жили з бажанням робити добро для Польщі, і втрата таких масштабів є важким ударом для польського народу. В цю важку хвилину бажаємо Польщі і польським громадянам стійкості, єдності та взаємопорозуміння, віримо, що...

Iнтерв’ю з президентом Києво-Могилянської Академії.
 
Спочатку слід зрозуміти, що саме нова влада має на увазі під освітніми реформами. В нас, по суті, ніяких реформ не відбувається навіть після того, як були підписані болонські документи. В основному, це риторика. Також потрібно мати на увазі, що Міністерство освіти і науки саме по собі ніяких реформ проводити не може за визначенням. Тому що воно не має для цього ні грошових ресурсів, ні спеціальних повноважень. МОН підтримує життєдіяльність національної освітньої системи. Тільки за одне це йому треба скласти щиру подяку. Освітні реформи можливі тільки тоді, коли на них буде націлений весь уряд. Від 1991 року. ми бачимо, що ці реформи, якщо вони й відбувалися, були дуже несміливими та переважно фіксували майже очевидні зміни...