Ліґа Визволення України 1949-1993

Наслідки Другої світової війни зумовили радикально нову політичну дійсність в житті української діяспори. Щоб вповні зрозуміти появу в Канаді таких організацій як Ліґа Визволення України (ЛВУ) конечно звернутися до недавньої історії України.

Вибух совєтсько-німецької війни дав українським національним силам чергову нагоду стати до відкритої боротьби за встановлення української держави. Рішенням проводу революційної Організації Українських Націоналістів (ОУН-Р) поставлено нацистську Німеччину перед доконаний факт: Актом 30 червня 1941 р. у Львові проголошено відновлення української самостійної держави, створено Українське Державне Правління (УДП) очолене Ярославом Стецьком, і приступлено до державного будівництва на всій території України, звільненій від большевицької окупації. Імперське мислення і політика Третього Райху супроти усіх народів Европи заставила нацистів знищити відновлену державність, репресувати УДП (розстрілом і ув'язненням заарештованих його членів - включно із головою Ярославом Стецьком і провідником ОУН-Р Степаном Бандерою), і застосувати загальний окупаційний терор проти українського народу і націоналістичного підпілля ОУН-Р. З ліквідацією УДП і відновленої державности Україна вступила у війну теж і з нацистами. Почалася визвольна війна народу на два фронти - проти совєтської Росії і нацистської Німеччини.

В 1942 р. різні існуючі українські військові частини, як Дружини Українських Націоналістів (ДУН), повстанські з'єднання, народня самооборона об'єдналися із парамілітарними частинами ОУН-Р в Українську Повстанську Армію (УПА) під командуванням ген. Романа Шухевича - заступника міністра оборони в УДП і провідника ОУН-Р в Україні. Боротьбою керував підпільний уряд України - Українська Головна Визвольна Рада (УГВР). ОУН-УПА створили та політично і збройно утвердили небувале явище, яке модерна історична наука уже назвала "Українською Підпільною Державою" (УПД). УПД проіснувала де факто як політично-державна структура повних десять років (1941-1951 рр.). Акт відновлення держави 30 червня 1941 р. поклав тривкі політичні і принципові основи для Других (з черги) Визвольних Змагань України у XX столітті за незалежність і державність, що наблизило остаточне відновлення української державності у 1991р.

Внаслідок визвольної збройної боротьби, окупації цілої України совєтською Росією і безприкладних зрушень, спричинених Другою світовою війною, відбулося чергове переселення українців з батьківщини у вільний світ. Між масами переселених були десятки тисяч людей, які були учасниками визвольної боротьбі ОУН -УПА-УГВР. Власне ці люди, серед яких було поважне число жертв репресій польського, нацистського і большевицького окупаційних режимів, творили хребет цієї третьої хвилі української іміграції, яка попала на Захід після Другої світової війни. Це було покоління політично завершене, ідеалістичне, високо мотивоване, динамічне, яке прийшло прямо з фронтових ліній боротьби в Україні. Крім цього, воно складалося з усіх прошарків українського суспільства. Біля 40 000 цих політичних імігрантів влилися в існуючу українську канадську спільноту відновляючи і скріплюючи її зв'язок з воюючою Україною та з новою історичною і політичною дійсністю, яка заіснувала на Батьківщині у висліді визвольної боротьби.

В додатку до цього демографічно-політичного явища, у жовтні 1949 р. провід ОУН-УПА-УГВР видав "Звернення воюючої України до всієї української іміґрації". В цьому змістовному, далекозорному і завжди актуальному документі керівництво воюючої України закликало: "Воююча Україна насамперед вимагає, щоб українська іміґрація гідно і відповідально репрезентувала свій народ і його визвольну боротьбу перед зовнішнім світом... Воююча Україна вимагає, щоб українська іміґрація була палким носієм ідей, за здійснення яких бореться український народ." "Звернення Воюючої України" яке прийшло прямо з фронту боротьби, мало глибокий вплив на українську діяспору у вільному світі, особливо на повоєнну "третю хвилю".

На такому політично-історичному тлі велика частина новоприбулих українських іміґрантів в Канаді поставили за свій життєвий обов'язок нести цю політичну допомогу Україні у дусі Звернення. Щоб це як найефективніше виконувати, вони рішили заснувати такі монолітні організації як Спілка Української Молоді (СУМ), Ліґа Визволення України (ЛВУ), Об'єднання Жінок Ліґи Визволення України (ОЖ ЛВУ) та Товариство колишніх вояків УПА. Подібні організації під іншими дотичними назвами були створені по інших країнах вільного світу. Усі ці політичні, громадські, жіночі, молодіжні, культурні, ветеранські організації (яких нараховується 44) об'єдналися у середовище Організацій Українського Визвольного Фронту (ОУВФ), яке згодом створило Координаційну Централю - Світовий Український Визвольний Фронт (СУВФ), очолений президією. На піку свого розвитку ОУВФ налічувало сотні своїх осередків і біля 100,000 членства, прихильників і симпатиків.

Ліґу Визволення України рішено створити на засіданні, яке скликав канадський українець, капітан Збройних сил Канади Святослав Фроляк 1 травня 1949 р. у Торонті. Перший відділ ЛВУ був зорганізований у Торонті в липні 1949 р. Установча конференція ЛВУ відбулася 25 грудня 1949 р., на якій ратифіковано і прийнято назву, статут, програму діяльности і мету нової організації. На конференції теж обрано першу Головну Управу ЛВУ, яку очолив Яків Нестеренко. Після резиґнації з особистих причин Якова Нестеренка, головство перебрав д-р Роман Малащук, який, як і інші члени Головної Управи, були політичними в'язнями, українськими націоналістами, які вийшли живими з нацистських "млинів смерти".

Беручи до уваги, що ЛВУ творили новоприбулі іміґранти до Канади, прийняті на Установчій конференції Деклярація, статут, програма і резолюції являються надзвичайними і далекозорними документами. Ці документи виказалися в основі правильним розумінням канадської дійсности і що Канада собою представляє країну з соціополітичною системою, яка розвивається у напрямку безперешкодного сприяння політичній, громадській, культурній, релігійній і економічній діяльності та інтеґрації (не асиміляції) в канадське суспільство через середник існуючої мозаїки етнокультурних спільнот, які мають свободу зберігати свою ідентичність, спадщину і зв'язок з батьківщиною.

Досвід воєнних років націоналістично наставлених іміґрантів, заохочених "Зверненням Воюючої України" з одного боку, і сприятлива канадська дійсність з другого боку, витворили певну організаційну візію, яка, у свою чергу, спричинилася до швидкого росту ЛВУ і динамічної діяльности. У резолюціях Установчої конференції ЛВУ ясно стверджено, що "Ліґа є канадською українською організацією з двома головними ділянками діяльности - внутрішньо-громадською і зовнішньо-політичною".

Статут ЛВУ, резолюції Установчої конференції як і постанови наступних конференцій і З'їздів, завжди наголошували і дотримувалися наступних принципів і засад, які унапрямлюють діяльність організації:

• об'єднати українців, мешканців Канади, а також канадійців іншого походження довкруги боротьби за визволення України з російсько-комуністичного поневолення;
• пропагувати ідею політичної незалежности і суверенности України;
• поборювати комуністичну ідеологію, пропаганду і діяльність як аґентурну дію російського імперіялізму на терені Канади;
• піддержувати духа льояльности до Канади, боронити її незалежність та демократичний устрій перед безпосереднім і посереднім наступом російського імперіялізму і комуністичного тоталітаризму.

ЛВУ від самого початку мала за ціль стати рухом із широкою громадською базою, підтримуючи консолідацію всіх українських самостійницьких організацій, як стратегічну необхідність для сприяння процесу визволення України й для розвитку і росту українського громадського життя в Канаді і в діяспорі взагалі.

Із завершенням організаційного етапу, утвердженням ЛВУ як станової української організації в Канаді і прийняттям існуючою українсько-канадською спільнотою принципів і мети ЛВУ, ця організація стала формально членом Комітету Українців Канади (КУК - сьогодні Конгрес Українців Канади) 8 травня 1959 р., - точно 10 років після її створення.

Процес консолідації української діяспори продовжується. У 1967 р в Нью-Йорку (ЗСА) твориться Світовий Конгрес Вільних Українців (СКВУ), а в 1973 р. у Торонті на міжнародньому з'їзді Організацій Українського Визвольного Фронту (ОУВФ) створено координаційну централю Світовий Український Визвольний Фронт (СУВФ) очолений Президією. СУВФ став від часу свого створення членом Секретаріяту СКВУ.

ЛВУ гордиться тим, що вона була одним із головних основоположників названих українських централь, і дала СКВУ трьох генеральних секретарів. ЛВУ теж послужила СУВФ трьома головами Президії, а саме: д-р Роман Малащук, проф. Микола Андрухів і мґр.Теодосій Буйняк.

Вклад людських і матеріяльних ресурсів та ініціятивного активізму в українську канадську спільноту, в систему КУК (особливо на рівні відділів і конкретної праці) з перспективи часу є знаменним. Президент Централі КУК під кінець 1960-х років оцінив так ролю ЛВУ в українській спільноті: "Ліґа є велика, поважна і динамічна організація, стійка і безкомпромісна супроти ворога. І якщо б Ліґа нагло зникла з структури української спільноти, це залишило б не лиш порожнечу, але було б відчутною трагедією для української спільноти усюди".

Постійний ріст ЛВУ був запевнений аґресивною програмою приєднання нового членства та динамічною зовнішньо-політичною, громадською, виховною і культурною програмою діяльности. ЛВУ зорганізувала 57 відділів по цілій Канаді, у яких за весь час свого існування було 10-12тис. членів і прихильників. Членство ЛВУ віддзеркалювало усі вікові, фахові і суспільні групи. Сімнадцять осередків ОУВФ придбали і вдержують свої власні громадські центри чи домівки.

Низка менших відділів уже не існує з огляду на міґраційні процеси українського населення в Канаді, а в тому і членства та симпатиків ОУВФ.

Канцелярія Головної Управи ЛВУ знаходиться у Торонті. По сьогодні ГУ ЛВУ очолювали 6 голів: Яків Нестеренко (1949 р.), д-р Роман Малащук (1949-1975 рр.), інж. Василь Безхлібник (1975-1978 рр.), мгр Теодозій Буйняк (1978-1990 рр.), д-р Олег Романищин (1990 р. по д.ч.) Колишні голови ГУ ЛВУ д-р Роман Малащук та інж. Василь Безхлібник, разом з численним провідним і рядовим членством покоління-засновника ЛВУ - це переважно безпосередні учасники двофронтової визвольної боротьби ОУН-УПА; це ті, які пережили польські, нацистські і большевицькі тюрми, концтабори і ГУЛАГИ. Ця спільна політична біографія цього покоління-засновника стала запорукою високого громадського і політичного активізму ЛУК.

Організаційні аспекти і громадська діяльність.

Успіх ЛВУ як організації слід завдячувати її монолітним прикметам в ідейному змислі, та її внутрішньо-організаційній, громадській і зовнішньо-політичній програмі діяльности.

Громадська діяльність ЛВУ у ділянках внутрішньої української політики, на громадсько-соціяльному полі, освіти, культури тощо спрямована на збереження і підвищення якости рівня національної свідомости членства, своїх прихильників, симпатиків і української спільноти взагалі. З цією метою ЛВУ і ОУВФ організували і вдержували рідні школи та курси українознавства, музичні, вокальні, мистецькі, танцювальні і театральні ансамблі, допомогли в організуванні дослідних інститутів, культурних організацій, метою яких є вивчати українську історичну, політичну і культурну проблематику; організування і участь на реґулярній базі святкувань, відмічувань і вшанувань важливих подій і постатей в українській історії, політиці і культурі.

ЛВУ і ОУВФ активно спричинилися у 1983 р. до гідного відмічення 50-роковин від голодової облоги України у 1932-33 рр., до величавих святкувань у 1988 р. Тисячоліття хрещення України, у 1991 р. до відзначення 50-ліття Акту відновлення української державности 30 червня 1941 р., у1992 р. До 50-ти ліття від створення УПА.

До центральних імпрез, на яких відзначаються у формальній частині програми важливі історичні події та визначні історичні, політичні і культурні постаті, належали річні "Зустрічі українців Канади і Америки". Неформальна частина програми цих Зустрічей складалася із різних точок розвагового, культурного, товариського, спортивного характеру. У цих Зустрічах, які відбувалися традиційно у Торонті або на оселі СУМ "Веселка" біля Актону, Онтаріо, і які організують спільно ОУВФ, брали участь тисячі людей. Найбільше число учасників, яке встановлено до тепер, це 12,000 осіб.

На українському науковому полі ЛВУ послужила численними провідними кадрами для Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) в Канаді. Черговим ключовим аспектом праці ЛВУ є видавнича та інформативна діяльність, яка покриває українську проблематику у різних її аспектах. ЛВУ до тепер уже видала або допомогла у виданні понад 100 брошур і монографій (українською, англійською і французькою мовами) для користування у громадській і зовнішньо-політичній діяльності. Багато з цих видань на тему української історії, політики, культури вийшли у серії "Політична бібліотека ЛВУ".

Далекозорим почином середовища людей, які створили ОУВФ на терені Канади, було заснування власного пресового органу "Гомін України" у грудні 1948 р., що став новим джерелом і важливим засобом інформації середовища ОУВФ і для цілої української спільноти в Канаді і української діяспори взагалі. З підтримкою ОУВФ в Канаді Видавництво "Гомін України" почало у 1977 р. видавати англомовний місячний додаток "Ukrainian Echo" для користування англомовними українцями та усіма співгромадянами зацікавленими українськими справами і проблематикою.

Серед інших починів ЛВУ-ОУВФ по лінії засобів масової інформації, у даний час своєї історії в Канаді можна назвати те, що 17 відділів вдержували власні українські радіопередачі, в програму яких входили вісті з України, громади, Канади, світу, коментарі на політичні, громадські, історичні, релігійні, культурні теми тощо.

В царині української журналістики ЛВУ послужила двома головами управи Спілки Українських Журналістів Канади (СУЖК)

Зовнішньо-політична діяльність

Серед цих основних дійових напрямків зовнішньо-політичної діяльности слід назвати такі:

1. створення сильного центру для політичної дії;
2. встановлення ділових зв'язків з канадськими політичними партіями, політиками, урядовими чинниками і засобами масової інформації (преса, радіо, телебачення);
3. встановлення ділових відносин з канадськими установами культурного, суспільного, професійного, академічного, бізнесового і добродійного характеру;
4. створення Інформаційного Бюра в Оттаві;
5. випуск відповідної літератури та інформації англійською і французькою мовами на тему української проблематики для широкого вжитку і розповсюдження;
6. встановлення ділових зв'язків і співпраці з іншими національними меншинами, батьківщини яких теж були окуповані совєтською Росією.

Разом із цими директивами по лінії зовнішніх зв'язків і пропаґування ідеї української самостійної держави і людських прав для українського народу та активного сприяння інтересам української канадської спільноти в рамках багатокультурної Канади, ці напрямні теж враховували й публічні акції як важливий засіб громадської і зовнішньо-політичної дії: маніфестації, демонстрації, масові політичні мітинґи, пікетування, віча, семінари, конференції, публічні доповіді на актуальні теми, кампанії збирання підписів під петиції і висилка листів до відповідних чиновників тощо. Метою таких форм діяльности було приєднання якнайширших кіл української спільноти і канадського суспільства до справи визволення України.

Як уже відмічено, за весь час свого існування жодна із організацій УВФ ніколи не була уражена синдромом "ґетта", а радше стала на шлях інтеґрації (у противагу до асиміляції!) в структуру канадського суспільства. У висліді дійшло до природньої комбінації двох ключових елементів в організаційному світогляді ЛВУ-ОУВФ: повна співучасть в житті канадського суспільства з одного боку, та інтенсивне прив'язання до українства із сильно розгорнутим активізмом по лінії здійснення політично-державницьких аспірацій і прав української нації. Беручи ці фактори до уваги, український повоєнний політичний іміґрант, який влився в ряди ЛВУ-ОУВФ став в дуже короткому часі ідеальним громадянином багатокультурної Канади.

Взявши разом усю пророблену працю на цьому відтинку вислід є вражаючий своїм об'ємом і досягненнями.

Вдержуючи постійно високий рівень політичного активізму від самого початку, ЛВУ - ОУВФ заініціювали чи активно включилися у понад 500 важливих політичних акцій на всеканадськуом рівні. Ці акції мали за мету усвідомлювання канадської публічної опінії щодо проблематики України, окупованої совєтською Росією, і загрози з боку СССР для Канади і вільного світу взагалі.

Разом ЛУК - ОУВФ були ініціяторами або співучасниками у 3,500 зовнішньо-політичних чи громадських починах на всеканадському реґіональному і місцевому рівнях.

Однією з перших маштабних зовнішньо-політичних акцій ОУВФ було переконати федеральний уряд, щоб радіо "Голос Канади" започаткував передачі українською мовою. Десятки тисяч громадян підписали петиції, підтримуючи це домагання, що остаточно допомогло урядові позитивно розв'язати це питання в користь нашої спільноти.

Почавши з 1964 р., ЛВУ стала безпосереднім учасником у всеканадському обговоренні характеру канадського суспільства із представленням "Королівській Комісії Двомовности і Двокультурности" свого становища, яке піддержало політику багатокультурности в Канаді. Федеральні, провінційні і муніципальні вибори стали теж важливою ділянкою політичної праці ЛВУ. Участь ЛВУ у демократичному процесі країни і безпосередня підтримка у багатьох випадках спричинилася до обрання добрих кандидатів на урядові пости. При чому, деякі провідні члени ОУВФ теж успішно висували свої кандидатури у виборах. Серед зовнішньо-політичних акцій більшого масштабу, в яких ЛВУ відіграла провідну ролю, можна назвати наступні: створення Інформаційного Бюра в Оттаві (1967) і англомовного видання обіжника "Our Viewpoint" ("Наша точка зору"); "Український тиждень" на "Експо '67" (серпень 1967) з приводу 100-ліття Канади; цілий ряд демонстрацій і маніфестацій почавши від 1950 р., на яких постійно стояла справа державної самостійности України і людських прав для українського народу. До речі, ОУВФ було цим першим середовищем, яке, у противагу до існуючої в ці часи настанови загальної громади, започаткувало масові публічні акції на допомогу Україні і її визвольній боротьбі. Ця успішна форма політичної дії була з часом прийнята і введена у життя цілою українською спільнотою в Канаді.

Вже у листопаді 1957 р. делеґація ЛВУ зустрілася з міністром зовнішніх справ Канади, щоб з'ясувати становище ОУВФ відносно канадської зовнішньої політики відносно СССР. З цього приводу, делеґація ЛВУ представила міністерству відповідний Меморандум "Політика визволення, як аспект канадської зовнішньої політики". В Меморандумі був заклик до канадського уряду по лінії активної політичної підтримки стремління народів, поневолених совєтською Росією, до суверенности і державної самостійності.

Одна із перших таких масових маніфестацій відбулася в Торонті (липень 1953 р.) у 20-річчя голодової облоги України 1932-33 рр., у якій взяло участь понад 10,000 осіб. Подібні маніфестації відбулися поцілій Кнаді у 1983 р. у 50-річчя голодомору з участю біля 30,000 осіб. Ці маніфестації були організовані під патронатом КУК з всецілою ініціативною підтримкою ОУВФ. ОУВФ, за посередництвом СКВУ, теж дала всю можливу підтримку праці Міжнароднього Трибуналу для прослідження голодомору в Україні. З нагоди 50-річчя большевицької революції (листопад 1917 р.) відбулася масова демонстрація біля совєтського посольства в Оттаві. З нагоди 100-річчя від дня народження Леніна, ЛВУ відіграла ініціативну ролю у виготовленні документальної експозиції "Ленін без маски" (листопад 1970 р.), яка була теж виставлена у приміщеннях медій м. Торонта. Ця широко відома виставка, яка показувала жахливу дійсність тоталітарної большевицької системи, створеної Леніном, навіть "заслужила" на напасть проти її організаторів зі сторони органу КПСС "Правди". Відвідини совєтського "прем'єра" Алєксея Косигіна (1971 р.) до Канади спричинили масові протести в Торонті, Оттаві, Монтреалі та по інших містах Канади. Велика кількість громадян різного національного походження вийшли на демонстрації, а серед них- тисячі членства ОУВФ і їх прихильників. В Торонті у бурхливих демонстраціях взяло участь більше як 15,000 осіб, а в тому багато молоді.

У 70-их і 80-их роках зовнішньо-політична діяльність ЛВУ- ОУВФ була скерована на захист і звільнення українських політв'язнів в СССР - носіїв ідеї самостійности України. В 70-их роках ЛВУ спонсорувала поїздки по Канаді Авраама Шіфріна і Ар'є Вудки (жидівських активістів і колишніх совєтських політв'язнів, які тепер проживають в Ізраїлю). Вони виступали перед канадською громадськістю, пресою і урядовими чинниками в обороні національних і людських прав українського народу і в обороні українських політв'язнів, з якими вони сиділи в концтаборах ГУЛАГУ.

Особливо вдалою акцією був голодовий страйк групи української молоді перед совєтським посольством в Оттаві (липень-серпень 1974 р.) і який набрав міжнароднього розголосу.

Голодівку влаштовано в обороні ув'язненого українського історика Валентина Мороза і інших українських політв'язнів ҐУЛАГУ. Акція була безпосередньо зорганізована Комітетом Оборони Мороза (КОМ), якому ОУВФ дав всесторонню підтримку а роботі. Голодову акцію почали Андрій Бандера - член ГУ ЛВУ і Микола Липовецький - голова канаського представництва Державного Центру УНР в Екзилі. Слід відмітити, що в цей час голодові страйки української молоді в обороні України і політичних в'язнів поширилися на цілу діяспору. У підтримку вимог голодуючих вібувалися численні демонстрації і маніфестації з масовою участю громадян. До цих акцій прилучувалися теж і неукраїнці. У ретроспективі можна сміливо ствердити, що це була одна із найбільш успішних зовнішньо-політичних акцій української патріотичної громадськості, яка заставила світову публічну опінію впродовж довшого часу заговорити про Україну.

Доля Юрія Шухевича (арештованого у 1948 р. на 14-му році життя за те, що є сином командира УПА геп. Романа Шухевича) завжди була на першому пляні зовнішньо-політичної дії ЛВУ-ОУВФ. Прикладом може послужити безперервне тритижневе пікетування в його обороні совєтського посольства в Оттаві у березні 1980 р. Комісія за звільнення українськх політичних в'язнів в СССР (КЗУПВ - створена в 1980 р. зовнішніми референтурами ОУВФ) під керівництвом тогочасної голови ГУ ОЖ ЛВУ Ольги Заверухи заплянувала і здійснила ефективну кампанію в обороні Юрія Шухевича і інших українських політв'язнів. Серед найбільш успішних акцій було поміщення у канадській національній газеті "Globe and Mail" (29 червня 1981 р.) публічного звернення в обороні Юрія Шухевича, яке підписали понад 200 канадських політичних діячів. Інформативний аспект цієї акції відбувся рівночасно із кампанією затяжного пікетування совєтського посольства в Оттаві від червня до жовтня 1981 р. Пікетування, яке відбувалося під гаслом "Раз у тиждень, кожний тиждень" звернуло увагу канадської публічної опінії на долю Юрія Шухевича і на українську проблематику взагалі. В 1982 р. КЗУПВ очолила успішну кампанію спонсорства для спровадження до Канади наступних українських політв'язнів: Юрія Шухевича, Левка Лук'яненка, Оксану Попович, о. Василя Романюка, Івана Геля, Миколу Руденка та Івана Кандибу. Того самого року Комісія почала різні місячні акції в обороні політв'язнів під гаслом "Політичний в'язень місяця". Ці політичні акції в обороні наших політв'язнів були пов'язані з ефективною кампанією поширення інформації і регулярним контактуванням з урядовими чинниками у цих справах. У висліді цього настирливого зовнішньо-політичного активізму діяспори, у якому передову ролю відіграли ОУВФ, на волю вийшли Валентин Мороз з родиною, Леонід Плющ з родиною, ген. Петро Григоренко, Святослав Караванський і його дружина Ніна Строката-Караванська, Надя Світлична, Данило Шумук, Йосип Тереля з родиною, Микола і Раїса Руденки, Оксана Мешко.

У травні 1985 р. КЗУПВ представила Конференції Безпеки і Кооперації в Европі (КБКЕ), яка відбувалася в Оттаві, удокументований Меморандум, у якому вказано на порушення національних і людських прав української нації. Черговий Меморандум з усучасненими даними був представлений цій же Конференції у серпні 1986 р.

ЛВУ активно підтримала Комісію Захисту Громадянських Прав при КУК (КЗГП-КУК) у її праці по лінії сприяння справедливому розв'язку т.зв. Комісією Дешена і канадським урядом справи приведення до судової відповідальности згідно із канадським карним законом нацистських і совєтських злочинців, які скоїли воєнні злочини і злочини проти людства, і які могли б тепер проживати в Канаді. КЗГП сповнила своє завдання успішно, при тому ефективно захистивши добре ім'я українського народу і української спільноти в Канаді та в діяспорі.

Коли у квітні 1986 р. Україною, СССР і світом потрясла трагедія ядерної аварії в Чорнобилі, усі організації УВФ вповні заанґажувалися в громадські акції, вимагаючи повного дослідження цього безприкладного у світі у мирний час злочину, повного виявлення людських та екологічних наслідків, мобілізації світової допомоги жертвам і реабілітації довкілля від радіяційного ураження.

Як антисовєтська і антикомуністична організація, ЛВУ (разом з іншими організаціями УВФ) стала членом двох міжнародніх формацій, а саме: Антибольшевицького Бльоку Народів (АБН) і Світової Антикомуністичної Ліґи (ВАКЛ - перейменованої у 1990 р. на Світову Ліґу за Свободу і Демократію).

Як член української секції АБН, ЛВУ дала основний вклад в успішне зорганізування й переведення трьох міжнародніх конференцій АБН на терені Канади в Торонті (у березні 1953 р., листопаді 1981 р. і листопаді 1986 р.), була ключовим співорганізатором міжнародньої конференції АБН у Вашінґтоні (травень 1988 р.), та численних інших імпрез та акцій названих централь за весь час їхнього існування.

Ліґа Українців Канади (з 1993 - по д.ч.)

З відновленням державної незалежності України у 1991 році розпочався новий етап у діяльності Ліґи Визволення України і Організацій Українського визвольного Фронту (ОУВФ). На ХХІ Крайовому З'їзді організація прийняла нову назву Ліґа Українців Канади, а ОУВФ - Організації Українського Державницького Фронту. Згодом за середовищем названих організацій закріпилася назва Конференція Українських Державницьких Організацій Канади (КУДОК), а у всесвітньому масштабі - Світова Конференція Українських Державницьких Оранізацій (СКУДО).

(продовження буде надруковано скоро)

Дізнайся більше про історію Ліґи переглянувши фільм.